прірва...
шум у вухах... відчай і нескінченна пустка.. паніка...
.. не знаю як, але земля втекла, зникла з-під ніг
... і все.. без розуміння ледве ловлю ковток за ковтком повітря...
... нема надії на порятунок... пусто...
і тут ти .. також вниз, також страждання в благальному погляді.. безрозрадному ..але раптово теплому...
оголені нерви і душі зробили свою справу
і десь народились зізнання перехресні, раптові, нестримні
запаморочлива швидкість підживлювала їх запал ..
тримались одне за одного і горіли пальці....
з'явились крила.. ..к р и л а ..
відчай розпорошився, була дивна радість і невіра своєму щастю..
ми врятували одне одного.. незнайомці..
..
крилами зупинили час і простір
...
зворушливо і тихо...ми мовчки танули і потопали в погляді..
якщо б життя складалось лише з того моменту, воно було б .. натхненним.
я думала тільки про тебе і крила..і про момент.
і тут твій погляд вийшов десь за межі мого осягнення... ти захотів піти.. відпустив мою руку і приречено пришвидшено зник з очей.
крила ослабли ...але не було відчаю,.. завдяки тобі, я маю вибір, маю життя і маю віру.
прийшла думка - а може ти тільки для того і з'явився, щоб мене врятувати .. а далі мені рости самій..
але за інерцією я ще летіла слідом, вже не бачачи і не чуючи помахів дарованих крил... тобі потрібно туди.. я відпускаю...
в роздумах і польоті проходив час..прийшла втома.. втома крил і бажанння неквапних змін... досить літати... приземлилась пальцями на колючі скелі... без запалу, меехханічно дерлась вгору і,.. і залишала закривавлені знаки свого підйому... не відчувала болю...але відчувала десь з середини радість від своїх мук до возвишення.. дерлась
коли вже не залишилось сухої шкіри, і після кількох зривів з адреналіном в скроні прийшло розуміння ... бажання твоєї допомоги - я не відпустила...
.. напевно період росту у всіх такий ... потрібно витримати ...
через кілька поштовхів таки віднайшла ущелину, де змогла б відпочити... подивилась на свої покарані руки.. вони просили пробачення.. і стало жаль себе.. але я не плачу....
плакала лише раз... пізніше
я заснула. спала безсонно і глибоко.. ніби вічність... ніби під час моєї відсутності змінилось багато ..
спала...
...
прокинулась
відчула доторк.
ТИ торкався моєї вже частково зціленої руки ..ти..
я не вірила ... десь далеко було чути музику... напевно то мелодія несподіваного щастя... вона тиха але імпульсивна, і з приростом щасливих нот..
..я повірила)))
дивилась в твої ще сумні, але такі п'янкі очі... ми мовчки сіли поряд крила знову запишались і зажили... вони були раді тебе відчувати))
.. ми мовчали... я потягнулась до твоєї руки... і побачила ..знову кров, нешкодовані пальці ..
заплакалаааа... вперше... заплакала ...
я пережила неймовірне бажання зцілити.. сльози омивали твої рани, я неочікувано схлипувала ..затихала і знов розливалась... - я випускала з душі все, що накопичувалось стільки часу...
я знала, що ти знов підеш, але не підпускала тих думок,.. в мене було щастя... ,
мені здавалось ти не бачив моїх сліз... ти не був готовий до моїх почуттів...
як я до думок про твій відліт, ти до того, що тебе... і заради тебе.... так.
руки не зцілювались..тобі потрібні були ті рани....
мене охопив страх.
страх за твій спокій .. який від тебе постійно втікає... я його виглядатиму..)) покличу до себе, подружусь з ним, і ми разом чекатимемо ...
я знову тебе відпустила... першого разу ти сам пішов... тепер вже я дала тобі знак...
...
мені ше довго довго були чутні помахи твоїх крил.. я пекуче захотіла знати як ти.. постійно!... і..
я зрозуміла, що крила, то був тільки перший дар...
- тепер я чула твоє серцебиття. . .
до мене прийшов спокій.
я переживала , коли чула його\твоє пришвидшення, але спокій залишався, бо я тепер точно знала, що воно бється,
і часто співпадає з моїм...) коли в нас унісон, я також чую мелодію, іншу, вона переповнена благополуччям... широка, розкидиста і впевнена, без перепадів емоцій, рівна і самодостатня...це впевненість.
я тепер літаю.
як ти тільки пішов ..я без руху засіла в печері, безперестанку і відпочинку панічно вслухалась в підступну тишу... я зходила з розуму від тої важкої брезентової пустоти...
одного разу заснувши, зівралась від удару в скелю, тріскучий біль голови і знов кров .. це повторилось кілька разів, крила не бажали спокою!..бунтували, поки я зрозуміла, шо ти завжди мене знайдеш, якшо хотітимеш,..
і я полетіла... кудись..полетіла забуватись...
кожного разу новий прихисток...але кожного разу він був вище... ближче до вершини....
все частіше приходила думка і утверджувалась - напевно сенс життя в тому, шоб вибратись з прірви... самому..кожному своїм шляхом... і не жити чиїмось рятунком..а набиратись сил, які можуть йому і тобі допомогти...сил і розуміння..
я далі чую твій пульс..я тебе бачу...
і я не чекаю... я просто є ..живу..
інколи в своїх літаннях в ейфорії досягаю до світла..
ковток т о г о повітря мені дає знати, шо воно варте всього!.. я надщаслива .. віра яскравіє ... і бажання бути достойним ..досягнути вершини, досянгути...
і коли здається, шо ше дуже далеко і болісно - літаю...)))
і тоді вже точно знаю, якшо воно є - воно і для мене.. коли виросту*)
