бісер (віднайдений і доповнений)

Маленькими кроками
По вічному шляху ідем водночас
за тижневими мірками з'їдаємо сніг то, чи сіль
чи кисіль, солодкий жасмин, залежить від нас,
від того що вчора, чи завтра в меню.
А зараз що хочеш, чим сили запросиш?
Щось цінне, щоб з'їсти всі грудки
для неї, що вище, щоб до неї дійти.
За вікнами осінь, під серцем рядки.
Зароджені плани зачаті під вечір,
до ранку тверезі, засіли й чекають.
І з того всі ми, ми те що їмо.
Я їм крем-брюле, бузкові казки,
шум вулиць, кольорову плівку доріг.
Я їм очима, пальцями збираю час.
Як бісер колись, сьогодні слова,
і погляди тут, в моїй жмені.
Твої відбираю окремо, як допінг,
плацебо, на сніданок, обід та вечерю.
Їх зараз все менше, я ж лірику
кожного дня, для запуску шлунку.
Доброго ранку,

бісер

Маленькими кроками
По вічному шляху ідем водночас
за тижневими мірками з'їдаємо сніг то чи сіль
чи кисіль, залежить від нас,
від того що вчора, чи завтра в меню.

За вікнами осінь, під серцем рядки.
Зароджені плани зачаті під вечір,
до ранку тверезі, засіли й чекають.

І з того всі ми, ми те що їмо.
Я їм крем-брюле, бузкові казки,
шум вулиць, кольорову плівку доріг.
Я їм очима, пальцями збираю час.
Як бісер колись, сьогодні слова,
і погляди тут, в моїй жмені.
Твої відбираю окремо, як допінг,
плацебо, на сніданок, обід та вечерю.
Їх зараз все менше, я ж лірику
кожного дня, для запуску шлунку.
Доброго ранку,

***

***
Доброго ранку)
Так зручно скрутитись ранковим калачиком, головою в Тебе на колінах.
Кошеня.
Знову туман. Люблю туман - він не відволікає, дає вибір домальовувати, або залишити все як бачиш, молоком. Піднімаюсь, відчиняю вікно. Шум вулиці - і тобі доброго ранку))
Ти всміхаєшся, не відводячи очей від тексту.
Дуже люблю наше вікно - з нього видно пів світу))) особливо зараз, коли можна побачити все, що замовлю. Опираюсь на підвіконня долонями. Холодно, пробуджуєче холодно. Чай? Вже? Я не встигаю інколи за твоїми рухами. Чарівник. Коли Ти встиг? Накриваєш мене одіяльцем, перед тим поцілувавши передпліччя. Звідки в Тобі стільки любові?
Зізнаюсь вже незрозуміло який раз - з Тобою я полюбила слово "зранку"! Тепер я беру час на натхненний початок нового.

***
Що снідаємо? Давай інгліш брекфаст). Я зроблю яєшню. Чи зварити яйце, і ше в такій штучці аристократичній його длубати чайною ложечкою?.. Хочу яєшню.
Вмикаю музику. Це прекрасність, коли ти танцюєш)))) я голосно сміюсь і не приєднуюсь. Яєшні тоді не буде)..
Знаєш, що кльово - те що ми в ритмах і рухах самостійні. Яєшня готова, шинка присмажилась. Пааахне.. Пост рок - якраз час за стіл. Одягаю шкарпетки, теплі теплі вязані підколінки зігнуті в два. Сідаю навпроти Тебе, і зразу ж грію руки керамічним горнятком. Затишок.

***
Працюю, зосереджено і вірно цикаю по клавішах. Не відволікаюсь. Відволікаюсь - ввечері поїдемо вибирати килим, м'який і густий. Прибирати його якось впораємось. Для чого наперед загадувати. Світлий хочу. А запах нового килима. Ммм!.. Внюхуюсь в магазині, .. чую в машині. Круглий, але з відгриженими краями (хижачий*). Так нетерпиться лягти на нього. Найшвидшими рухами знімаю куртку і взуття, і ще в шапці вбігаю, пристрибуючи до кімнати. Разом?

***
Вино, чую буде килим мати сьогодні хрещення. Аналітично помисливши, шо нічого ж страшного - по-перше, а по-друге  - ну вже раз боюсь, то запланувала. ))) 

Ранки

)))
Ми з Тобою суцільні, сумісні, і з одного тіста,
Твої зоряні ночі  - мої зоряні ранки.
Ранки від хвої між пальців.

Ми вийдемо на світанку.
Я ітиму позаду, всміхаючись Тобі в потилицю.
Мій Принц, Твоя рука такою ніжною легкою силою
тримає мою повну довіри.
Ми ідемо між дерев, стежиною, на якій не тісно.
Плавно і вільно підіймаємось вгору.
Ранковий туман осідає на нас, пощипує щоки.
Цілую Твою руку.
Вона така ніжна і сильна, і холодна від роси.
Я не звикаю до Твого феномену - сили без сили.
Як можна бути таикм ніжним і без показу сильним?
Це я поглядом запитую в Твоїх просторих Всесвітніх очей.
Ти цілуєш моє лице.
Ми легко всміхаємось одне одному і рушаємо далі
Перші промені нового сонця вже вітаються.
Похрускує килим з гілочок і голочок.
Так холодно ззовні і так тепло зсередини.
Вже бачу долину і ледь стримуюсь мовчати.
Хочеться плакати, відчуття майже до краю наповнення, майже.
Імпульсивно стискаю сильніше Твою руку.
Ти зрозумів. Зупинився.  Я не можу натішитись, вже Тобою..
Я голосно сміюсь.
Ти знаєш, що зараз я буду хаотично покусувати Твої щоки, і готовий до нападу.
Натомість я лише вивільнила хижачий рик, м'яко  поцілувала,  і втиснулась носом в куртку... І потонула в обіймах.
Дякую!  І так все життя і будь-де Ми, як тут, тішимось місцем і один одним. Я Тебе люблю!

Лист(Соль-дієз)

    Оголення. Воно ж різне. Оголення для спокуси різниться з оголенням від близькості. Перше - стратегічне і заплановане, як полювання, реклама, трейлер фільму. Мої внутрішні цінності, що виблискують і світяться чеснотами я відкриваю і оголюю, як знову ж таки, трейлер фільму, який часто показує все краще, що очікує глядача. Решта, можливо, виявиться не вартим уваги. Проте глядач таки прийде подивитись, що далі. Первісний маніпуляційний хід людства. От так і я (як і решта). Але не завжди успішно.
    В такі моменти краху промоції, попри ефект неоправданих очікувань і відчуття пониження у власному рейтингу, щось зсередини гріє цілісністю. Нещодавно зрозуміла його цінність - це думка про справжність, про перехід до наступного рівня стосунків, коли вже можна бути собою, не боятись втрати через прорахований хід, нестачу чарівного порошку для запаморочення і решти маскувальних прийомів. Ти вже знаєш, що я не така розумниця, що не знаю тих речей, які були в моєму списку "для". Тепер можна бути собою і не відповідати рівню. Це одне з найбільших відкриттів мого року.
    Так плавно переходжу до другого оголення. Воно настане тільки при повному відкиданні першого. Оголення того, що ховаєш від себе, нечистого, і нелизаного, в кутку захованого, бажано прикритого життєвими обставинами і причинами на. Я напевно маю на увазі не роздягання, коли в куток добереться він (вона), знайде і понесе на світло роздивлятись. А про оголення самій собі в першу чергу. Прийняття частиною себе, і власними руками в освітлену кімнату. Знайомство спільне з ним. Хх, подумалось - тоді це вже ваше. Зв'язок між вами. Коли глянцеві чесноти розуму доблесті і слави - це тільки моє, або тільки Твоє. А ці замурзані і недолугі твої-мої риси стають нашими. Доблестю не діляться. Нею горді, або горді за власника. Якщо Твій успіх, він тільки Твій, я маю щастя бути збоку. А коли мій страх змін і моя невіра в себе знаходяться і виявляються і в тебе - от де зв'язок. Ти вчиш мене, я вчу тебе, ми ділимося вмінням і можемо прийняти разом їх. А ще цінність, що їх я показала тільки Тобі. В нашому домі. Тоді я оголена. Я є, і я є такою.
    Дякую.

Лист (Соль)

Привіт.
      Дивно вітатись не відчуваючи відповіді. Хоча ні, не дивно. Відчуття монополії інформаційного простору. Люблю листи. В них сила і цілісність думки залежить тільки від тебе, повне висловлення і взаємодія тільки при завершенні думки співрозмовника, і воля.
     Тут я для себе в першу чергу. Красуюся собою, тут. В реальному вимірі мені не вистачає інструменту розповісти добірними словами яка я, якою я була, якою я виросла; приправити все багатими на вітаміни висловами, і розігріти все планами і прагненнями. Коли я говоритиму про наміри і цілі, я поступово займатиму більше простору, блиск очей конкуруватиме з нічною лампою, а ейфорія набиратиме обертів, і дійшовши до апогею я з проханням відповіді дивитимусь в твої слухняні (ті що слухають) і чекатиму схвалення. Бо ж весь запал і енергія зародились і розрослись від і для іскри твого схвалення. Звичайно я лукавити не буду, це мої шалені мрії, які дають ресурсу на сніданок. Але все ж, для тебе готується вистава. Постановка спонтанна, але сценарій зготований завчасно, очікував свого часу на полиці з надписом "Якраз для початку". Посміхаюсь, і думаю, чи не будеш тоді відчувати себе ошуканим,  глядачем, не учасником, як думав. А можливо для того якраз така магія і твориться. Можливо, для того щоб стати учасником, потрібно оцінити і прожити  в залі, але бути присутнім і відчути обмін енергетикою і захованим "на потім", чи "для особливого випадку". А якщо ти неочікувано опинився біля сцени, зненацька став свідком естетичного оголення, про яке не думав і не просив. Чи тоді це не насилля?
    Не буду роздягатись. Та й не зможу, зрештою. Для оголення тільки близькість і довіра. Зараз просто посмішка і вірші.

Мі

Між всіма годинами доби,
буднями року, осіннім листям, 
що вже втрачає передсмертне свято,
я шукаю погляди, тонкі, беззвучні, 
непомітні, без пристрасті,
в першу зустріч пересічні.
І моя пересічність сьогодні - 
вже те, що січе, розсікає,
випускає на волю тепло і цікавість.
Між нами росте Пересічність.
В неї вже посмішка та,
зі звичайних, легка несвідома.
Цікаво, який в неї голос.
Підозрюю тихий, в пів-сили.
Її голосом ми прощались.
Мій проявник пересічності, 
проза між ритмічної поезії,
сутінки, які завжди вчасно,
затерта дорога додому.
Ми тільки розпочинаємо,
а я вже звикаю 
до нашої Пересічності.
Між нами.