без

починається зі шкіри.. проникає під всі шари епідермісу,
лоскоче і гріє, наближається до мережі ... з кожною зміною нот і ритму .. з кожним поштовхом басу з долями секунди поступово проникає в кров .. більше і більше.. і починає наповнювати кожну частину тіла, кожен м'яз ..кожну клітину... серце .. омиває в різних напрямках і завойовує, без права на свободу.... нарешті добирається до холодних пальців, гармонія наповнює їх теплою лірикою. і .. вже цими руками хочеться творити і випускати імпульси, які шукають виходи всіма шляхами. сильно, потужно без вагань і з дорослою впевненістю твориться магія, магія чистого і неосудного мистецтва.. мозок і руки, ті щойно ледь чутливі, отримують продовження і космічне життя. і народжується щось нескінченно гарне. процес полонить і формує вираз, який невідчутний в словах і кольорах.
..музика ..вона 

з кожним негативом і брудом я більше переконуюсь, що б ти не робив,  з безумовним почуттям прийматиму тебе і просто хотітиму тобі гармонії і щастя

без переконань, упереджень, воно йде десь з невідомих мені запасів

нема віддачі на твої голки, не рефлексую негативом чи відштовхуванням
дивне відчуття, шо я поза тим, ніякі факти не впливають на моє ставлення
це або шось споконвічно справжнє, яке допоможе перейти і вирости разом
або сила его, яка каже що я маю владу над твоїми діями

за середину ночі

за середину ночі

і тими днями я не знаю вже так чітко, чи той,  чия душа була такою виразно безпомилково рідною, це той, на кого я дивлюсь. ви різні.
я сиджу тут, снідаю, пробираюсь на роботу, займаюсь рутинними справами, але не покидаю головоломки. де похибка?

можливо я намріяла і натворила всі моменти, магніти і електрику. може я просто назбирала вже серйозні запаси для віддачі, і шукала сприятливого моменту для їх викладення.
і якщо це так, ну тоді я і зараз реалізую свою потребу в потребі. і тоді, це почуття - тільки фізика і час.

але існує щаслива імовірність, шо я, як жінка, споконвічним спадком маю чуття на почуття. і зовсім не було обману, коли я відчувала Тебе. ядро. справжнє. а сьогоднішні мої сумніви грунтовані на тому ж таки відчутті чуття. я бачу панцир. і ти з під нього виглядаєш рідше, ніж я можу впильнувати.

чим був твій погляд? закоханим тремтінням, чи небажанням завдавати біль тендітній матерії.

я ж відчувала твою втомлену душу. втомлені не брешуть і не лицемірять, і не беруть на себе тягар ввічливості. і ти мене відчував. це було.. не ядерний вибух. це був світанок і тепла ковдра. нічого не має на думці крім чистої легкої посмішки і початку нового. нове завжди чисте. світанкове. от таке було. ти відчув. легко.

і якшо відчуття мене ведуть, то крила будуть, а ми почали з левітації. тримайся.

жага

с с с ссспрага..

пекуча липка і мутна..

не вистачає кисню...чи легені зменшуються на стільки, що стають непрохідними для живильних ковтків..

долоні горять... кислий вигляд навколишнього побуту непомітний і зайвий ... тільки бажання...

бажання бути тим ковтком ... жах. жахливий ритм серця ... 

хочеться пронизувати пальцями монументальний спокій і байдужість, розчавити її і знищити! 

крик, який надриває барабанні перетинки і будить забутий простір .. кожну клітину.

... 
...

а тепер втома.. безнадійна і пуста.. безпечна втома

почуй,

ти,

заживи нарешті!

Нарешті на волі!

Вона без кордонів

Вона знає більше

Вона посміхається очима

в Неї потужний погляд і сильні тендітні руки

в Неї міцна впевнена спина

непохитний легкий крок

біля Неї хочеться 

бачити, чути, відчувати максимум 

з Нею кольори інші 

яскраві втрачають загрозливість, 

а тьмяні несуть суміш яскравих

з Нею хочеться забутись

Вона енергія гармонії 

Вона безумовне тепло

Вона відчуває 

Вона любить

(Вітаю з Днем Народження моя Впевнена Вільна Красуне!)

мандаринки

мріяти
і знати
вже твоє
але не тут
і не тебе такої
кращої
сильнішої 
проникливішої
не мріяти
знати
як кількість пройдених років
ім’я
і мандаринки взимку
буде

самі себе

а чи не пусто тут..
де я,
якщо все решта не шкрябе і не лоскоче,
а те, що має тиск і має владу
над моїм обвітреним,
десятки разів зізнаним і загнаним у кут
без відповіді,
тільки з крапками,
яких сама посіяла злічиму кількість
не забула, знаю
пожинаю.

коли я виросту*

прірва...

шум у вухах... відчай і нескінченна пустка.. паніка...

.. не знаю як, але земля втекла, зникла з-під ніг 
... і все.. без розуміння ледве ловлю ковток за ковтком повітря...
... нема надії на порятунок... пусто...


 і тут ти .. також вниз, також страждання в благальному погляді.. безрозрадному  ..але раптово теплому...

оголені нерви і душі зробили свою справу
і десь народились зізнання перехресні, раптові, нестримні
запаморочлива швидкість підживлювала їх запал .. 
тримались одне за одного і горіли пальці.... 
з'явились крила.. ..к р и л а ..
відчай розпорошився, була дивна радість і невіра своєму щастю..
ми врятували одне одного.. незнайомці..
..
крилами зупинили час і простір
... зворушливо і тихо...ми мовчки танули і потопали  в погляді.. 
якщо б життя складалось лише з того моменту, воно було б .. натхненним.

я думала тільки про тебе і крила..і про момент.

і тут твій погляд вийшов десь за межі мого осягнення... ти захотів піти.. відпустив мою руку і приречено пришвидшено зник з очей.

крила ослабли ...але не було відчаю,.. завдяки тобі, я маю вибір, маю життя і маю віру.
прийшла думка - а може ти тільки для того і з'явився, щоб мене врятувати .. а далі мені рости самій.. 

але за інерцією я ще летіла слідом, вже не бачачи і не чуючи помахів дарованих крил... тобі потрібно туди.. я відпускаю...

в роздумах і польоті проходив час..прийшла втома.. втома крил і бажанння неквапних змін... досить літати... приземлилась пальцями на колючі скелі... без запалу, меехханічно дерлась вгору і,.. і залишала закривавлені знаки свого підйому... не відчувала болю...але відчувала десь з середини радість від своїх мук до возвишення.. дерлась
коли вже не залишилось сухої шкіри, і після кількох зривів з адреналіном в скроні прийшло розуміння ... бажання твоєї допомоги -  я не відпустила... 
.. напевно період росту у всіх такий ... потрібно витримати ...  

через кілька поштовхів таки віднайшла ущелину, де змогла б відпочити... подивилась на свої  покарані руки.. вони просили пробачення.. і стало жаль себе.. але я не плачу.... 
плакала лише раз... пізніше

я заснула. спала безсонно і глибоко.. ніби вічність... ніби під час моєї відсутності змінилось багато ..

спала... 

...
прокинулась
відчула доторк.
ТИ торкався моєї вже частково зціленої руки ..ти..
я не вірила ... десь далеко було чути музику... напевно то мелодія несподіваного щастя... вона тиха але імпульсивна, і з приростом щасливих нот..
..я повірила)))
дивилась в твої ще сумні, але такі п'янкі очі... ми мовчки сіли поряд крила знову запишались і зажили... вони були раді тебе відчувати))

.. ми мовчали... я потягнулась до твоєї руки... і побачила ..знову кров, нешкодовані пальці ..  

заплакалаааа... вперше... заплакала ... 

я пережила неймовірне бажання зцілити.. сльози омивали твої рани, я неочікувано схлипувала ..затихала і знов розливалась... -  я випускала з душі все, що накопичувалось стільки часу...  
я знала, що ти знов підеш, але не підпускала тих думок,.. в мене було щастя... ,
мені здавалось ти не бачив моїх сліз... ти не був готовий до моїх почуттів... 
як я до думок про твій відліт, ти до того, що тебе... і заради тебе.... так.

руки не зцілювались..тобі потрібні були ті рани....
мене охопив страх.
страх за твій спокій .. який від тебе постійно втікає... я його виглядатиму..)) покличу до себе, подружусь з ним,  і ми разом чекатимемо ...

я знову тебе відпустила... першого разу ти сам пішов... тепер вже я дала тобі знак...

...  мені ше довго довго були чутні помахи твоїх крил.. я пекуче захотіла знати як ти.. постійно!... і.. 

я зрозуміла, що крила, то був тільки перший дар...
- тепер я чула твоє серцебиття. . . 

до мене прийшов спокій.
я переживала , коли чула його\твоє пришвидшення, але спокій залишався, бо я тепер точно знала, що воно бється, 
і часто співпадає з моїм...) коли в нас унісон, я також чую мелодію, іншу, вона переповнена благополуччям...  широка, розкидиста і впевнена, без перепадів емоцій, рівна і самодостатня...це впевненість.

я тепер літаю. 
як ти тільки пішов ..я без руху засіла в печері, безперестанку і відпочинку панічно вслухалась в підступну тишу... я зходила з розуму від тої важкої брезентової пустоти... 
одного разу заснувши, зівралась від удару в скелю, тріскучий біль голови і знов кров .. це повторилось кілька разів, крила не бажали спокою!..бунтували, поки я зрозуміла, шо ти завжди мене знайдеш, якшо хотітимеш,.. 

і я полетіла... кудись..полетіла забуватись...  
кожного разу новий прихисток...але кожного разу він був вище... ближче до вершини.... 
все частіше приходила думка і утверджувалась - напевно сенс життя в тому, шоб вибратись з прірви... самому..кожному своїм шляхом... і не жити чиїмось рятунком..а набиратись сил, які можуть йому і тобі допомогти...сил і розуміння..

я далі чую твій пульс..я тебе бачу... 
і я не чекаю... я просто є ..живу.. 
інколи в своїх літаннях в ейфорії досягаю до світла.. 
ковток  т о г о  повітря мені дає знати, шо воно варте всього!.. я надщаслива ..  віра яскравіє ... і бажання бути достойним ..досягнути вершини, досянгути... 

і коли здається, шо ше дуже далеко і болісно - літаю...))) 
і тоді вже точно знаю, якшо воно є - воно і для мене.. коли виросту*)

ковток

)))
коли ломить пальці дати знати про мою нестримну радість...
інтернет здається не віртуальною павутиною, а реальною стіною... стелею... я хочу вийти назовні і розказати....
але не можу, ..своєю надмірною присутністю краду твій простір...
а я хочу, шоб тобі бракло кисню ..мого кисню...

санкціонуй мій безтурботний світ

санкціонуй мій безтурботний світ

ліпи із недр моїх\твоїх дзеркал
вагому правду

де ти мій, не в павутині часу,
а в долонях рік,
в широких кронах
осінніх, полум'ям провіданих
лісів

тихим кроком
кожен спалах

не дай забути
і згадати не забудь

як пусто
і як просто танули

(мій перший вірш)

як є

стаю простішою...напевно сходинка))
(гарно так*)

то наступний левел - чесно і просто.
буду вчитись*)

.... але так тааак хочеться стати вітром..  чимось вологим і свіжим...   морським прибережним... 
.....і як тут просто опишеш?....  хочу літати, бути всюди і вище... бачити за горизонт ... з розумінням... 
співати гарно але ббеззвучно... 
хочу знати, шо вмію!!!!.. 
•

забувала

)) ..
вечір.
холодний ніс грію в рябому шалику
вдома чекає віолончель..
з десертом на мій смак,
і так спокійно...
то напевно він,..лад..
мій лад..

давно не писала...того разу не скучила,а.. забулась
забувала , напевно ..
тепер повертаюсь*

ту ті фо ту

я - то двоє різних матерій.

одна - любить спокій, їй ніколи не нудно. вона обожнює стабільність - посидіти вдома в своїй фортеці, і не потребує супер розривних почуттів.

інша - романтик, якому потрібні поштовхи, ті імпульси.і почуття величезні і з високими словами.

перша любить буденність і цурається почуттів...така пацанка .

друга хоче пісень в свою честь і рокових зізнань......




але друга слабачка...її на довго не вистачає. і вона швидко виснажується, і лізе до панциря - відсипатись.. тоді з хатки виходить пацанка, якій не треба од і співанок. буденний злагоджений побут - їй достатньо. їй так спокійніше. спокійніше.в неї так твердий грунт під ногами, ій крила тільки заважають....




і тут і криється секрет. одній частині треба літати\іншій твердий грунт під ногами.
а зібратись докупи - то велика дорога під назвою лайф

•

знаєш шо подумала.. Добро піклується про нас, бо ми трошки безпорадні ))

тому нам йде допомога.. як дитині..

бо ми з чистими очима дивимось в небо, і знаємо, шо нас любить

і не стараємся бути самостійними від нього.. бо так ми ближче і відчуваєм тепло... як діти біля батьків. під опікою...

і знаєш..напевно так і має бути))) так і є звязок)

хх.. і, може якраз, та наша слабкість дає можливість речам скластись як треба,.. 

може в слабкості сила...

в безпорадності допомога...

і не потрібно, як я ті роки, планувати і брати низький старт, шоб зламати в собі ту дитячість і пристосувати до зовнішніх нападів..

а якшо серет в тому і є, шо не потрібно дорослішати і нарощувати шкіру... а навпаки прийняти і зберегти в собі ту тендітну крихкість, і просто довіряти ...і забути про боротьбу на мечах, якшо меча в житті і не тримала в руках, і бажяння не виявляєш.

якшо не забувати берегти цінності, власні(!) знайдені і потім виховані цінності, захищати себе "свою" від себе зовнішньої .. тоді десь то справжнє і магнітитиме куди треба...

така собі істина віри) моя) люблю всіх!

відчуваю себе якимось бездіяльним ... осіннім листком .. якого вже вітер від дерева забрав ... і йому нема різниці куди його понесе, де він зупиниться, не задумуюсь я...поки лечу..

.. одним словом, як осіннй якскравий і бездіяльний листочок..

такий чудовий, кольоровий, але безцільний.. вітер в голові))) може користуватись моментом??

щойно задумалась, як все ж таки кльово, шо я таки пішла на той експеримент, який виявився ніяким не експериментом, а дорогою яка лягла сама собою.... 

і зараз тааааак мило відчувати себе повнішою ...

повнішою на ше один складник , пазлик ... 

відчуття близькості до цілого)) цілого я)) 

челінька моя)

(віолончель говорить всіма мовами... і я їх починаю розуміти)

ам.сьогодні зрозуміла таку штуку - чому я так комфортно себе почуваю в повністю заваленому і окупованому роботою\запланованими заздалегідь зустрічами  часі. тому шо мені зручно знати, шо розписую собі день сама.. і точно знаю його наперед... гарантовано не буде спонтанних гулянок чи шумних розваг... не буде компаній і дискомфорів. за стабільністю женусь. може нестабільною, але стабільністю в тому, шо мене займає.


а саме моє прагнення стабільності - то страх. страх "виходити на вулицю".


тому. можливо. і не треба її триматись

		Katrin нею можна страхуватись, поки пізнаєш свій страх і розбираєшся з ним.	25.07.12
		Mystery о.гарно.так і зробимо.якшо назвати її страховка.якось янакше сприймається	25.07.12
		а з соромязливістю шо?
		Katrin СТРАХовка )))	25.07.12
		Mystery ))))+	25.07.12
		і тут і ключ нагадування шоб не закомфортитись
		і шоб повільно скидати з себе СТРАХовку
		) ***!
		Katrin сором"язливість - вона страхує незіпсованість, поки качаєш свою впевненість )	25.07.12
		Mystery аагага...шкірка зелена в горіха поки не затвердла шкарлупка шоб вберегти вразливий плід (у співавторстві з Катрін)

плани (том №1)

•1• намалювати свої річні кільця і вести їм обрахунок
•2• розписати страхи і розібрати їх
•3• завести і вести причинно\наслідковий щоденник 

не придатна до вживання

змінювати чи не змінювати себе?
де межа між зламом і виточуванням?
можливо я . . . така приторно-голодна спілкуванням і теплими словами, не придатна до вживання
але чи потрібно перекручувати себе під стандарти і вимоги оточуючих?
як мені знати як потрібно діяти, шоб його не злякати ..шоб вони не перестали цінувати

ай.. і знов вернулись до любові до себе - .... ключ .. U R the key
внутрішній стержень, як стовбур молодого дерева обростає річними кільцями і міцніє.серйознішає.з кожним кільцем все менше піддається впливу вітру, все більше бере в землі і віддає людям.
чим міцніший стовбур - тим більша крона \тим більша сила - більше влади творити добро\
отже з часом і зимами я зміцнію.я вже знатиму собівартість ... не буде тих коливань від легкого подуву вітру... терпіння... відкриті очі... голодний розум 

мама

))) день такий)))


від вчора (27.06.12) мені потрібно навчитись оберемку речей


• перед тим як полюбити себе, обовязково треба відпустити себе - вибачити + зрозуміти + прийняти + зробити висновки-взяти користь...
не збирати в глибоку важку торбу всі свої шпортання.
подивитись на себе, як на свою дитину - помиляється твоє мале, бо ше не знає того світу, ..
і ти побачивши його в докорах сумління - тепло обіймеш і підтримаєш... твоя підтримка його заспокоїть і дасть сил і віри в себе)) а з вірою і усіх ..а з успіхом і щастя
любіть своїх внутрішніх дітей
(сьогодні була свідком розумної материнської любові і чесного виховання)

haRRRD

тверде покриття.харрррд.
соу харрррд
...
тяжко... тяжко вчитись
виліплюватись - змінювати форму - то завжди супроводжується дискомфортом \як мінімум\ і болем в сухожиллях \майже закономірність\
...
навчитись вибачати собі - мистецтво
для мистецтва потрібен поштовх... в спину ...
для мистецтва потрібен талант \як в’яжучий елемент\ і гарування \як закономірність\
мистецтво має бути водночас невимушеним ... як навчитись невимушено вибачати собі?
...

відв'яжись

я завжди прив'язана... несвідомо я завжди прив'язувалась до когось, і гойдалась на хвилях в його околицях.
виявилось, я не вмію плисти за течією, як я завжди думала, а пришвартована до чийогось причалу..

тому мені банджа джампінг був завжди ближчим ніж стрибки з парашутом - банджа мене тримає.... парашут несе...
потрібно стрибнути з парашутом!...

instruction

так...аналіз поличковий 

пункт 1: я 

_Я ___ гомосапіенс.ціпа - ше не чаб-чабс. 

_ПОТРЕБИ ___ роздуми , філософія, творіння, копняк + середовище, яке мене розкриє творчо.бо парюсь, шо багато говорю, а мало роблю. 

_ВИМОГИ ___ шоб мене надихали, ліпили з мене пташку, ходили зі мною в парк малювати, дивились зі мною на мііісяць афігено тоненький чи важкезний жовтенький, ІДЕЙНІСТЬ + ІНІЦІАТИВНІСТЬ яку я обов’язково підтримуватиму і захоплюватимусь, ібо сама не маю такої можливості бути генератором... 

_н е обов’язково___мені дзвонити і вигулювати кожного дня, цілувати пальчики, пестити і ніжити, дарувати квіти (взагалі не треба), і тримати за руку..(останній пункт ше під сумнівом)) 

_ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ___сюсюкати, люлюкати, фальшивити, обмежувати свободу(!то ні в якому разі!)

ВИСНОВОК:_ХОЧУ____ідейного-неприземленого-відвертого і відкритого і не обовязково вже і зразу. я все життя жила без стосунків. мені і так комфортно. але і в стосунках не зле. я універсальна. але мені потрібно 

ПОТРІБНО шоб хтось мені поміг літати.... я то я пнусь летіти, сил не маю відірватись..копняка треба, серйозно.то одна з моїх проблем - внутрішній конфлікт коли я йду по центру - так би полізла на високий замок там прото постояла з закритими очима..чи посиділа і помалювали в парку - але шо - нема ініціативи - ніби на мені висить велика бетонна брила і мене притискає і не відпускає, і тоді я закриваю тему і чимчикую далі на маршрутку

пройшло 3 місяці:

09.10.12(наживо)

_Я___росту... розколупала грудку причин, спіткалась з багатьма осяяннями, розмовляю з собою...

_ПОТРЕБИ___перейти, пережити і спростити страхи; знайти, зцілити і виховати ідейність, затуркану і загнану в кутик під брилу радянського виховання... ВИРОСТИ ... тільки тоді буду мати право і щастя на зустріч з таким автентичним для мене

_ВИМОГИ___відчуємо

_не обов’язково___нема обов’язків, інтуїтивне і є ключем

_ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ___і заборон нема... нема сенсу в заборонах... 

ВИСНОВОК:
_ХОЧУ__жити... воно на стільки гарно і гармонійно, шо нічого не потрібно крім себе самої - є ти, тоді є і він, і світ, і щастя, і велика-велика і тепла любов..