Ранки

)))
Ми з Тобою суцільні, сумісні, і з одного тіста,
Твої зоряні ночі  - мої зоряні ранки.
Ранки від хвої між пальців.

Ми вийдемо на світанку.
Я ітиму позаду, всміхаючись Тобі в потилицю.
Мій Принц, Твоя рука такою ніжною легкою силою
тримає мою повну довіри.
Ми ідемо між дерев, стежиною, на якій не тісно.
Плавно і вільно підіймаємось вгору.
Ранковий туман осідає на нас, пощипує щоки.
Цілую Твою руку.
Вона така ніжна і сильна, і холодна від роси.
Я не звикаю до Твого феномену - сили без сили.
Як можна бути таикм ніжним і без показу сильним?
Це я поглядом запитую в Твоїх просторих Всесвітніх очей.
Ти цілуєш моє лице.
Ми легко всміхаємось одне одному і рушаємо далі
Перші промені нового сонця вже вітаються.
Похрускує килим з гілочок і голочок.
Так холодно ззовні і так тепло зсередини.
Вже бачу долину і ледь стримуюсь мовчати.
Хочеться плакати, відчуття майже до краю наповнення, майже.
Імпульсивно стискаю сильніше Твою руку.
Ти зрозумів. Зупинився.  Я не можу натішитись, вже Тобою..
Я голосно сміюсь.
Ти знаєш, що зараз я буду хаотично покусувати Твої щоки, і готовий до нападу.
Натомість я лише вивільнила хижачий рик, м'яко  поцілувала,  і втиснулась носом в куртку... І потонула в обіймах.
Дякую!  І так все життя і будь-де Ми, як тут, тішимось місцем і один одним. Я Тебе люблю!

Лист(Соль-дієз)

    Оголення. Воно ж різне. Оголення для спокуси різниться з оголенням від близькості. Перше - стратегічне і заплановане, як полювання, реклама, трейлер фільму. Мої внутрішні цінності, що виблискують і світяться чеснотами я відкриваю і оголюю, як знову ж таки, трейлер фільму, який часто показує все краще, що очікує глядача. Решта, можливо, виявиться не вартим уваги. Проте глядач таки прийде подивитись, що далі. Первісний маніпуляційний хід людства. От так і я (як і решта). Але не завжди успішно.
    В такі моменти краху промоції, попри ефект неоправданих очікувань і відчуття пониження у власному рейтингу, щось зсередини гріє цілісністю. Нещодавно зрозуміла його цінність - це думка про справжність, про перехід до наступного рівня стосунків, коли вже можна бути собою, не боятись втрати через прорахований хід, нестачу чарівного порошку для запаморочення і решти маскувальних прийомів. Ти вже знаєш, що я не така розумниця, що не знаю тих речей, які були в моєму списку "для". Тепер можна бути собою і не відповідати рівню. Це одне з найбільших відкриттів мого року.
    Так плавно переходжу до другого оголення. Воно настане тільки при повному відкиданні першого. Оголення того, що ховаєш від себе, нечистого, і нелизаного, в кутку захованого, бажано прикритого життєвими обставинами і причинами на. Я напевно маю на увазі не роздягання, коли в куток добереться він (вона), знайде і понесе на світло роздивлятись. А про оголення самій собі в першу чергу. Прийняття частиною себе, і власними руками в освітлену кімнату. Знайомство спільне з ним. Хх, подумалось - тоді це вже ваше. Зв'язок між вами. Коли глянцеві чесноти розуму доблесті і слави - це тільки моє, або тільки Твоє. А ці замурзані і недолугі твої-мої риси стають нашими. Доблестю не діляться. Нею горді, або горді за власника. Якщо Твій успіх, він тільки Твій, я маю щастя бути збоку. А коли мій страх змін і моя невіра в себе знаходяться і виявляються і в тебе - от де зв'язок. Ти вчиш мене, я вчу тебе, ми ділимося вмінням і можемо прийняти разом їх. А ще цінність, що їх я показала тільки Тобі. В нашому домі. Тоді я оголена. Я є, і я є такою.
    Дякую.

Лист (Соль)

Привіт.
      Дивно вітатись не відчуваючи відповіді. Хоча ні, не дивно. Відчуття монополії інформаційного простору. Люблю листи. В них сила і цілісність думки залежить тільки від тебе, повне висловлення і взаємодія тільки при завершенні думки співрозмовника, і воля.
     Тут я для себе в першу чергу. Красуюся собою, тут. В реальному вимірі мені не вистачає інструменту розповісти добірними словами яка я, якою я була, якою я виросла; приправити все багатими на вітаміни висловами, і розігріти все планами і прагненнями. Коли я говоритиму про наміри і цілі, я поступово займатиму більше простору, блиск очей конкуруватиме з нічною лампою, а ейфорія набиратиме обертів, і дійшовши до апогею я з проханням відповіді дивитимусь в твої слухняні (ті що слухають) і чекатиму схвалення. Бо ж весь запал і енергія зародились і розрослись від і для іскри твого схвалення. Звичайно я лукавити не буду, це мої шалені мрії, які дають ресурсу на сніданок. Але все ж, для тебе готується вистава. Постановка спонтанна, але сценарій зготований завчасно, очікував свого часу на полиці з надписом "Якраз для початку". Посміхаюсь, і думаю, чи не будеш тоді відчувати себе ошуканим,  глядачем, не учасником, як думав. А можливо для того якраз така магія і твориться. Можливо, для того щоб стати учасником, потрібно оцінити і прожити  в залі, але бути присутнім і відчути обмін енергетикою і захованим "на потім", чи "для особливого випадку". А якщо ти неочікувано опинився біля сцени, зненацька став свідком естетичного оголення, про яке не думав і не просив. Чи тоді це не насилля?
    Не буду роздягатись. Та й не зможу, зрештою. Для оголення тільки близькість і довіра. Зараз просто посмішка і вірші.

Мі

Між всіма годинами доби,
буднями року, осіннім листям, 
що вже втрачає передсмертне свято,
я шукаю погляди, тонкі, беззвучні, 
непомітні, без пристрасті,
в першу зустріч пересічні.
І моя пересічність сьогодні - 
вже те, що січе, розсікає,
випускає на волю тепло і цікавість.
Між нами росте Пересічність.
В неї вже посмішка та,
зі звичайних, легка несвідома.
Цікаво, який в неї голос.
Підозрюю тихий, в пів-сили.
Її голосом ми прощались.
Мій проявник пересічності, 
проза між ритмічної поезії,
сутінки, які завжди вчасно,
затерта дорога додому.
Ми тільки розпочинаємо,
а я вже звикаю 
до нашої Пересічності.
Між нами.

Ре

Реальність

Насправді, всі слова про себе.
І в неї  теж, і в Тебе.

В ранкової моєї чесності
зародилася підозра,
що насправді
ніщо не вартісне,
немає сенсу і порогів,
все, що є - його не перекотиш,
не досягнеш і не з’їси.
Воно вже тут.
"Не рухайся - все марно".

Чарівний, бо нестерпний 
звук, востаннє.

Струмом і залежністю від дій піднялась,
зачесалась, розпустила казку,
і рушила між них.
Ще кілька номерів, вигинів доріг,
і розійдеться, розпорошиться за плечима.
А поки ... я не рухаюсь ...

До

А якщо я розівчусь писати?
От зберусь, і наберусь емоцій
І ..
Лише шум, липка задуха.

А якщо вже зараз так?

Ти бачити мене забудеш?
Коли я не за лірикою і високим,
а така проста простора,
в значенні пуста,
порожня, не розлита в запашних,
вечірніх, чесних і музичних  ...

Знайдеш мене?
Загублену самій собі не знайдеш.
Не загубиш, якщо не знатимеш мене
без ...

Без зустрічі не зазвучить.

То ж зустрінь мене, я тут.
Чекаю відстані і звуки
Великі букви снів
До пробудження за мить

До..

Як початок.
Сім нот - і буде повною
палітра слів.

a hole in the ceiling

a hole in the ceiling
щоб дихати небом

над моїми думками
щоб збирались хмари

їх розганяв
пишний світлом ранок

і якшо посеред ночі
rain's to come

я хочу
щоб мене він 

поціунком
розбудив

вчасно

твій спокій - моя запорука свободи

під коциком (ом)

як неймовірно ніжно
плете нам коцики рука Творця
у кожного свій взір
і густина рядків під ритм життя

як гарно гріє
тішить шкіру теплий пух
лоскоче крила світла рух

заплітає, крутить обережно
і нас з тобою зводить 
вже в один тепла ковток
ми ним зігріті щастя п'ємо
а посмішка перевертає хід думок

"хм..." \ широкоформатний

фільм
як я шукаю просвітленість\пробудженість\зрячість\істину\себе\картинку\формулу ... це..

думаю воно впишеться в шось ширшеслівне згодом.
а зараз , сьогодні, вже  в ту мить мені цікаво яка вона, чому вона вислизає...

цей фільм з крапками, або з одною.

напевно, вона проста. дуже. найпростіша. така проста, шо була завжди в  огляді, перед носом, під ногами, в легенях. але такої простоти і не зауважуєш, коли шукаєш ШОСЬ. з бискітками НАПЕВНО, напевно вееелике, або дуууже свііітле, сліпляче, або гаряче, або, воно має бути дуже дуже смачне, таке, шо не можеш зупинитись їсти, або ... або...

і шукаєш... 
і тут була, і там була. так, де ше не була?
 ... і поспішаєш. коли? коли вже вона прийде\знайдеться. спрага і цікавість і нетерпляяяяячість моторять. і то постійне відчуття, шо ти її за хвіст тримав, от-от щойно і вона зараз вислизнула.. ААААх.

розпач. жаль. і новий запал.

а вона, тихенька завжди під вухом. чемно і любляче чекає, поки ти не пройдеш повне коло цивілізації і підходячи знову до стартової точки, відчуєш холод, навіть мороз. як? нема? ... падіння на дно і відкладання весел. нема.. а я стільки обійшла. передивилась всі всі кольори і смаки, і всі чисті і високі кутки!.. як? ..нема? даремно?.. 
гірко.. пусто.. і страшно....
сядеш... обіймеш коліна і ...хм... а колись я б заплакала, якби коло було меншим.... ххххмммм.... якби воно було меншим, я б не побачила стільки, ... і воно зараз таке, .. все цінне, і пройдене... ххмм... спина вирівнюється.... ххмм...
і я ж пройшла стільки, і вернулась сюди... на початок...  

спокій... невимовний.. руки розслабились і осіли на землю .. легка посмішка.. і "дякую)"....  якби я не гналась за нею, я б не була тут знову....
і...я вільна... я можу ще раз пройти все коло...можу зупинитись напівшляху ...можу вернутись назад..тепер це все і моє  )) дякую за дарунок)) ..

потім я відштовхуючись відпочилими руками піднімусь на ще натомлені, але вдячні ноги ... озирнусь навколо... 

ххх....навколо....

є
.. . я вдихаю  ... і спокійно посміхаюсь...
привіт)*

в течію

Життя)
течія ..обвязки і бажання
соціальне і побутове ховає і закриває, закупорює течію справжню і вільну...інстинктивно духовну.... я хочу саме такої свободи...від вантажу, який умовності суспільства одягають

я тут

як гарно

бути вже з тобою

відчувати теплий вітер,  і спокій 

бути вдома

творити разом світ без поспіху 

дивитись, як дають життя безмовному твої руки

витік чистої енергії

відчувати приплив щастя і цінності моменту 

знати безлімітне право бути близько

трепет і ніжність торкатись тілом і думками

маятниковий спокій  довіри і гармонії

мовчати

писати музику і вірші під твій погляд 

відчувати зміни і незмінне 

подих в подих 

мої дрібніші кроки до твоїх непохитно сильних

тішитись різниці

і поцілунок в скроню

з тобою зустріти свій голос 

і світанки

як течія веде 

завжди до більшого

вже не карапкання по скелі до мети, 

привіт, життя

я хочу з тобою розливатись 

дощем живити землю

привіт

                           

"ти"

Я тебе не придумала. Ти сьогодні прийшов, посміхнувся. Статура, чоловік  і воїн. Я не забула твого погляду, який роздумами сягає піднебіння. Великими літерами на моїх колінах  запамяталось твоє "ти".  Залізними шляхами до моїх вже заколисаних рутинних днів, які один за одним тягнуть потяг і потягують жасмин, приходить промінь. Забула б я, але би мною припинила бути. На музику не кладуть вірші, в них музика в артеріях пульсує  і бринить.

Пам’ятай, і млинці)

Милий Роджер,
не забудь сніданок!
і посміхнись на вході в замок
пані, що пече млинці ))

Роджере ж..
пам'ятай мої пісні
стрічку рими і дзвінкість
полум'яних слів

Коханий,
великий мрійник і казкар, твій тато,
велів налагодити тобі в дорогу крила,
але ми знаємо секрет ранкових снів,
які не треба пакувати за плечима
і промовляти величних і чарівних слів.
Ти ж знаєш, просто відчувати
мою любов .. ти сніданок з'їв?

період великого запаморочення

таке враження, шо от от шось прийде, змінить, закрутить, народиться, висловиться, виразиться, запамятається, закарбується...
стабільне пекуче враження загрози божевілля від бездіяльності, і бездіяльності від простого бардаку в житті, в голові, в почуттях, мріях і принципах..
на стільки все швидко змінюється, шо нестає нічого стабільного, і від того воно все все сіре і перебільшене
я загубилась ...заплуталась..хочеться відкинути і просто відчувати, і повільно повільно рухатись вперед .. головне без напрямків
.... ш.ш.ш...

приведе за руку і посадить на край даху
заколише сумнів затуманить ніжно
заведе до краю
і  відчути невагомість буде дуже
страшно не залишить часу
забувати вічне не відкриє
вікон за якими  ...

зорі в коморі
в запасах свічки
зелені зелені бруньки
весняної туги
наїлись  зненацька
і впали під ноги
вечірнього щастя
намились в снігах
затеплених груд
всміхнулись так ніжно,
шо cтихли вітри
змарнілого звечорілого
лютого дня
пора нам співати
і рушили в млу
надимленим тихим світанком
запаморочливими кругами
направлених в південь
затримали подих і пустились в танок
повільний неквапний
впевнений ріст
солодкої пісні
шо квітом назвуть

поки не пара

ти є... напевно десь ростеш для мене.. і ми поки не пара..

коханий. ти впевнений, сильний духом і кінцівками))

я хочу тебе бачити, щоб ти був тут, і любив мене з моїми хмарами.

любиш, знаю) якою є, і іншою. 
ти загадковий, і розумніший ніж всі. я тебе слухаю і слухаюсь. 
ми симфонія. бо повні і доповнені. 
ми лірика, бо литимемось як сік думок  про те, що дарує життя.

ми позитив, легкий і невимушений!..ми з тобою..ми . просто ми) гарно)

я вже хочу тебе зустріти..і думаю твої шкарпетки мене не злякають. 
бо я казкоїд) а там таке упускається) 

жили довго і щасливо) цьом))